Сучасний стан і перспективи української євроінтеграції

Євроінтеграція – цивілізаційний вибір України, одна з ключових вимог Революції гідності. У системі зовнішньополітичних пріоритетів України вона посідає особливе місце.

Виступаючи на XVII саміті Україна – ЄС, який відбувся у Києві 27 квітня 2015 р., Президент України П. Порошенко наголосив, що перспектива членства у ЄС є стратегічним орієнтиром українських прагнень до перетворення і ключовою метою, заради якої проводяться реформи. Уперше Україна брала участь у саміті в статусі держави, яка уклала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

Для України європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Як невід’ємна частина Європи Україна орієнтується на діючу в провідних європейських країнах модель соціально-економічного розвитку.

Політичні переваги інтеграції України у ЄС пов’язані зі створенням надійних механізмів політичної стабільності, демократії та безпеки. Зближення з ЄС є гарантією, а виконання його вимог – інструментом розбудови демократичних інституцій в Україні. Крім того, членство у ЄС відкриє шлях до колективних структур спільної безпеки Євросоюзу, забезпечить ефективнішу координацію дій з європейськими державами у сфері контролю за експортом і нерозповсюдження зброї масового знищення, дасть змогу активізувати співробітництво в боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, контрабандою, нелегальною міграцією, наркобізнесом тощо.

Як відомо, Європейський Союз й Україна почали переговори щодо Угоди про асоціацію у 2007 р., а в 2008 р. – щодо поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ЗВТ) як невід’ємної складової частини Угоди про асоціацію.

Довгі роки плідної роботи дали змогу Верховній Раді України та Європейському парламенту 16 вересня 2014 р. ратифікувати Угоду про асоціацію між ЄС та Україною, що дало можливість розпочати тимчасове застосування відповідних положень Угоди про асоціацію з 1 листопада 2014 р., водночас тимчасове застосування розділу про ЗВТ розпочнеться з 1 січня 2016 р.

На першому засіданні Ради асоціації між Україною та ЄС 15 грудня 2014 р. сторони домовилися актуалізувати Порядок денний асоціації Україна – ЄС (див. рисунок).

 

Рис. Програмні документи у сфері євроінтеграційної політики України

Джерело: Звіт про виконання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. – Режим доступу: http://reforms.in.ua/Content/Download/tasks-performance-status/AA_impl_report_02_2015_GOEI.pdf

 

Порядок денний асоціації (ПДА) – це практичний інструмент відносин Україна – ЄС, який був розроблений сторонами на заміну Плану дій Україна – ЄС відповідно до домовленостей, досягнутих під час саміту Україна – ЄС у Празі (вересень 2008 р.), з метою підготовки умов і сприяння ефективній імплементації положень майбутньої Угоди про асоціацію.

ПДА був схвалений Радою з питань співробітництва між Україною та ЄС 16 червня 2009 р. у Люксембурзі та набрав чинності 24 листопада 2009 р. шляхом процедури взаємного обміну нотами.

ПДА принципово відрізняється від Плану дій Україна – ЄС, що втратив чинність у березні 2009 р. Реалізація ПДА здійснюється на принципах спільної власності та спільної відповідальності за кінцевий результат. Двічі (у 2012 та 2013 р.) до документа вносилися зміни з метою його актуалізації. Раді з питань співробітництва було представлено три спільні звіти про виконання Поряду денного асоціації (у 2010, 2012 та 2013 р.).

Цей документ служить орієнтиром для проведення реформ в Україні в процесі підготовки імплементації майбутньої Угоди про асоціацію. Реалізація Порядку денного дасть можливість розпочати виконання вже погоджених положень майбутньої Угоди про асоціацію між Україною та ЄС ще до її укладення.

На відміну від Плану дій Україна – ЄС, який українська сторона здебільшого виконувала самотужки, ефективна реалізація спільного ПДА залежить, не в останню чергу, від глибшого залучення Євросоюзу до процесів реформування України та поглиблення інтеграційних процесів між Україною та ЄС. Ідеться також про розширення кола секторальних діалогів між профільними міністерствами і відомствами України та підрозділами Європейської комісії й агентствами ЄС, а також залучення практичного сприяння й допомоги ЄК і держав-членів ЄС до процесу системного законодавчого наближення України до Європейського Союзу та виконання інших пріоритетів ПДА.

Для забезпечення процесу моніторингу та щорічного перегляду документа був створений механізм спільного комітету на рівні старших посадових осіб щодо імплементації Порядку денного асоціації Україна – ЄС. Перше засідання комітету ПДА відбулося 26 січня 2010 р. у Києві.

З метою актуалізації Порядку денного асоціації з урахуванням кардинальних змін, що відбулися у відносинах сторін у 2014 р., за дорученням Прем’єр-міністра України А. Яценюка урядовим офісом з питань європейської інтеграції за участі зацікавлених центральних органів виконавчої влади, органів державної влади 10 березня 2015 р. завершено узгодження оновленого ПДА із Європейською службою зовнішніх дій.

13 березня 2015 р. Кабінетом Міністрів прийнято Розпорядження «Про схвалення рекомендації Ради асоціації між Україною та ЄС про імплементацію Порядку денного асоціації між Україною та ЄС» (№ 207).

16 березня 2015 р. Рада асоціації схвалила оновлений Порядок денний асоціації (шляхом обміну листами). Будучи узгодженим між урядом України та ЄС і його державами-членами, цей документ є основним політичним інструментом реалізації та моніторингу Угоди про асоціацію.

У документі зазначено, що метою цього Порядку денного асоціації є підготувати та сприяти імплементації Угоди про асоціацію через створення практичного середовища, у якому можуть бути реалізовані найважливіші цілі політичної асоціації та економічної інтеграції, та через визначення переліку пріоритетів для спільної секторальної роботи.

Сторони визначають пріоритети Порядку денного асоціації, які доповнюють зобов’язання сторін відповідно до Угоди про асоціацію для повної імплементації цієї Угоди. Зокрема, наразі визначено 10 короткострокових пріоритетів у сфері реформування Конституції України, судової системи, законодавства про вибори, сфер боротьби з корупцією, державного управління, енергетики, дерегуляції, державних закупівель, оподаткування та зовнішнього аудиту, які є першочерговими для України.

Передбачено, що ЄС надаватиме Україні підтримку у виконанні нею цілей і пріоритетів ПДА через застосування всіх наявних ресурсів допомоги ЄС, а також через обмін досвідом, поширення кращих практик та ноу-хау. Як частина цих зусиль група підтримки України при Європейській комісії, що була заснована у 2014 р., надає технічну допомогу та поради державним органам влади України щодо порядку денного реформ у тісній координації з Європейською службою зовнішньої діяльності (ЄСЗД), представництвом ЄС у Києві та державами-членами. Україна також має скористатися повною мірою допомогою консультаційної місії ЄС з реформування сектору громадської безпеки як частини комплексної допомоги ЄС у процесі реформування. ЄС також заохочуватиме та ініціюватиме координацію підтримки з боку інших партнерів України. Для підтримки виконання ПДА також застосовуватимуться відповідні європейські фінансові інструменти.

Реалізація Порядку денного асоціації є предметом і частиною процесу щорічного звітування, моніторингу та оцінки.

Українські та зарубіжні посадовці оцінили прийняття оновленого Порядку денного асоціації як сприяння процесу поглибленого реформування й модернізації економіки України. Про це сказала верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Ф. Могеріні. На думку міністра закордонних справ України П. Клімкіна, єдина, демократична і європейська Україна стане найкращою відповіддю на виклики сучасності та найкращою відповіддю агресору на його злочинні плани щодо підриву демократичних принципів і свобод в Українській державі.

Важливість цього документа полягає в тому, вважає голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій І. Бураковський, що він визначає пріоритети спільних дій сторін у сфері практичної імплементації Угоди про асоціацію. Але, зауважив експерт, будь-яка – навіть оплачена кров’ю – угода залишається простим документом, якщо вона не виконується.

Урядовий Офіс з питань європейської інтеграції з метою інформування громадськості про перебіг виконання Порядку денного асоціації та імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС підготував Звіт про результати виконання цих документів. Звіт містить інформацію про найважливіші заходи й результати виконання ПДА та Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, які були заплановані та відбулися в період з вересня 2014 р. по квітень 2015 р., а також інші важливі події.

Звіт підготовлено за результатами аналізу інформації, поданої 60 органами державної влади, що залучені до виконання відповідних завдань.

Угода про асоціацію та ПДА передбачають, що сторони можуть здійснювати моніторинг та оцінку як спільно, так й окремо кожною стороною. Цей Звіт є прикладом підготовки відповідного документа українською стороною. ЄС не брав участь у складанні документа.

Метою Звіту є інформування громадян України, представників неурядових організацій, а також міжнародної спільноти, зокрема інституцій ЄС та його держав-членів, щодо прогресу України в реалізації цілей політичної асоціації та економічної інтеграції з ЄС з метою широкого обговорення та аналізу заходів органів державної влади.

У Звіті зазначено, що 12 місій експертів ЄС з оцінки Плану дій щодо лібералізації візового режиму для України показали істотний прогрес у виконанні Україною відповідних критеріїв цього плану.

Станом на 22 квітня 2015 р. уряд ухвалив 33 розпорядження про схвалення 129 планів імплементації 179 актів законодавства ЄС. Зокрема, Кабмін затвердив вісім планів імплементації 13 актів законодавства ЄС у сфері охорони здоров’я, 43 плани імплементації 45 законів ЄС у сфері інфраструктури, два плани імплементації двох законів ЄС у сфері юстиції, три плани імплементації трьох законів в агросфері, 10 планів імплементації 38 актів у сфері економічного розвитку та шість планів імплементації дев’яти актів у сфері фінансів, а також 14 планів імплементації 14 законів ЄС у соціальній сфері, 20 планів імплементації 20 актів у сфері екології та природних ресурсів та один план імплементації одного акта законодавства ЄС у сфері освіти. Усього до 2017 р. передбачається затвердити плани імплементації 180 актів законодавства.

Серед пріоритетів ПДА Кабмін вказав конституційну реформу, реформу системи запобігання та боротьби з корупцією, виборче законодавство, реформу системи правосуддя, реформу у сфері державного управління, дерегуляцію, реформу державних закупівель, податкову реформу та зовнішній аудит.

У реалізації конституційної реформи досягнуто «певний прогрес» – створена Конституційна Комісія й три робочі групи: з децентралізації, судової реформи, прав людини. «Певного прогресу» також досягнуто в реформі судової системи (прийнято Закон України «Про справедливий суд») та в податковій реформі (внесені зміни в законодавство щодо відшкодування ПДВ). Лише «певного прогресу» досягнуто і в реформуванні енергетичної галузі України (прийнято Закон України «Про ринок газу», а також план подальших реформ «Нафтогазу»).

У боротьбі з корупцією (створено Антикорупційне бюро, Нацагентство з питань запобіганню корупції, внесено зміни до антикорупційних законів), у реформі держзакупівель і дерегуляції (закріплений мораторій на перевірки, зменшено кількість податків з 22 до дев’яти, спрощені на законодавчому рівні процедури отримання ліцензій та інших дозвільних документів) уряд оцінив роботу української влади як «значний прогрес».

У виборчій реформі України поки досягнуто лише «обмеженого прогресу». У Звіті також описані деякі просування у сферах юстиції, торгівлі, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища та ін. Перераховані технічні стандарти, які Україна вже привела й приводить у відповідність із законодавством ЄС. Так, уже гармонізовано з нормами Євросоюзу 30 % національних стандартів (8 тис. 849 документів технічного регулювання з 29,6 тис. таких документів).

У кінці Звіту зазначаються подальші пріоритетні заходи, заплановані Україною для імплементації Угоди про асоціацію.

Коментуючи досягнення України через рік після підписання політичної частини Угоди про асоціацію з ЄС, колишній єврокомісар з питань розширення і політики сусідства ЄС Ш. Фюле зазначив, що найкращим стимулом для реформ в Україні є перспектива членства у ЄС.

Хоча конкретних результатів і серйозних проривів XVII саміт Україна – ЄС не приніс, одним з головних позитивних підсумків саміту є те, що ЄС чітко заявив про набрання чинності зони вільної торгівлі між Україною та ЄС з 1 січня 2016 р. Україна і ЄС більше не підуть на поступки Російській Федерації щодо відтермінування набрання чинності економічної частини Угоди про асоціацію (Кремль вимагає відкласти повноцінний запуск ЗВТ ще на рік).

Заступник голови Адміністрації Президента В. Чалий упевнений, що є реальні шанси завершити процес ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом до кінця року (документ мають ратифікувати всі 28 країн ЄС). Повністю Угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом уже ратифікували 16 держав: Болгарія, Велика Британія, Данія, Естонія, Ірландія, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, Хорватія, Швеція, Португалія та Фінляндія. У Люксембурзі та Іспанії Угода була ратифікована парламентами й чекає на підпис президента, ще в чотирьох країнах (Німеччина, Чехія, Нідерланди, Франція) Угода ратифікована однією з палат парламенту, у шести державах (Австрія, Бельгія, Греція, Італія, Кіпр, Словенія) процедури підготовки тривають.

У євроінтеграційному процесі кожної країни настає момент, коли із зовнішньополітичного питання він перетворюється на ряд конкретних і досить складних завдань політики внутрішньої. Для України такий момент настав з підписанням Угоди про асоціацію з ЄС у 2014 р. Відтоді на перший план вийшли абсолютно технічні потреби, наприклад імплементація сотень європейських нормативних актів, щоб правила, за якими функціонує державний сектор, політика та економіка в Україні, були такими ж, як у Європі.

Налагодити цю роботу не так просто: хтось має очолити, хтось – проконтролювати, хтось – втілювати. Причому важливо, аби ніщо не «провисало», не відтерміновувалося, роботу не робили двічі різні відомства або, навпаки, не перекидали її одне на одного.

Питання наявності ефективного органу з питань європейської інтеграції – основне для забезпечення успішності процесу в цілому. Водночас способи менеджменту різні, кожна країна вибудовувала свою, індивідуальну систему. Часто – методом спроб і помилок. Наприклад, країни створювали спеціальні органи в статусі окремих міністерств (Хорватія, Туреччина) та інших державних органів (Бюро європейської інтеграції Естонії) або в структурі секретаріатів урядів, однак з особливим статусом (офіс Комітету з питань європейської інтеграції у Польщі, директорат з питань європейської інтеграції Болгарії).

У багатьох випадках робота структурних органів була підпорядкована безпосередньо прем’єр-міністру, але, наприклад, Македонія та Словаччина для таких цілей мають профільного віце-прем’єра з питань євроінтеграції з достатньою політичною та адміністративною вагою.

В Угорщині та Чехії головним координатором усіх європроцесів виступає МЗС, яке має дуже широкі повноваження.

У Словаччині стратегічні рішення приймала урядова Рада у справах євроінтеграції, яку очолював віце-прем’єр з європейських питань. До її складу входили заступник міністра закордонних справ, міністри економіки, фінансів, сільського господарства, внутрішніх справ і головний уповноважений. Ця посада була створена в структурі МЗС і є аналогом угорського держсекретаря з питань євроінтеграції.

У Словенії було створено Міністерство з європейських питань. Міністр очолював Бюро (урядовий офіс) з європейських питань, який відповідав за адаптацію законодавства, ведення переговорів про вступ до ЄС, управління фондами ЄС для потенційних членів, а також за виконання положень угоди.

У 2001 р. (за шість років до вступу в ЄС) Міністерство євроінтеграції з’явилося і в Румунії, до того часу євроінтеграційну роботу між собою ділили департамент європейської інтеграції в канцелярії прем’єр-міністра та департамент у європейських справах в МЗС.

Схожі структури було утворено і в балтійських країнах: на стратегічному рівні євроінтеграцією займався орган, очолюваний безпосередньо прем’єр-міністром (урядовий комітет в Естонії, урядова комісія в Литві, рада євроінтеграції зі статусом урядового підкомітету в Латвії). Щаблем нижче – інша установа, що має розгалужену структуру й займається практичною роботою (з координації та імплементації законодавства): офіс євроінтеграції в Естонії та Латвії, європейський комітет у Литві. У Латвії й Естонії, крім того, керівник офісу очолював Раду вищих держслужбовців, до якої входили представники більшості міністерств.

Одним з найуспішніших прикладів ефективного менеджменту євроінтеграційних процесів можна вважати налагодження цієї роботи в Польщі. Уповноважений уряду з питань євроінтеграції та іноземної допомоги отримав там статус держсекретаря. Він очолив офіс Комітету у справах євроінтеграції – потужну структуру, створену в 1996 р. (сам комітет, створений тоді ж, очолює безпосередньо прем’єр-міністр).

Не менш цікаво є координація євроінтеграції в Грузії, яка разом з Молдовою є нашою «колегою» з підписання у 2014 р. Угоди з ЄС.

Ще в 2004 р. для загальної координації процесу грузини створили урядову Комісію з питань євроінтеграції, яку очолив особисто прем’єр-міністр. Водночас того ж року була введена посада державного міністра з європейської та євроатлантичної інтеграції, який очолив відповідну структуру – профільний «євро-офіс», дещо подібний до нашого за функціоналом. До речі, при євроінтеграційному державному міністрі успішно діє Громадська рада, до якої входять представники провідних аналітичних центрів, асоціацій та неурядових організацій.

Секторальна імплементація Угоди в Грузії розділена: за процеси візової лібералізації відповідає МЗС, за впровадження зони вільної торгівлі – переважно Міністерство економіки, введені посади заступників міністрів з євроінтеграції тощо.

Звісно, непорозуміння в координації виникають, однак у Грузії відчутна присутність політичної волі та відданості євроінтеграційним реформам, що дає їм змогу дивитися в майбутнє з більшим оптимізмом.

На жаль, в Україні, як наголошують європейські та українські експерти, з асоціацією не все гладко: нова влада не демонструє швидких реформ, у країні вибухають корупційні скандали – усе це відбувається на фоні агресії на Донбасі та тиску Росії з метою дестабілізації ситуації в Україні.

Покращити ситуацію могло б призначення профільного віце-прем’єра з євроінтеграції та створення профільного міністерства чи нацагентства, проте, попри заяви вищого керівництва, протягом останнього року цього так і не сталося.

Ініціативу щодо запровадження посади віце-прем’єра з євроінтеграції озвучили заступник голови АП Д. Шимків і Прем’єр-міністр України А. Яценюк. Виступаючи на засіданні Національної ради реформ, глава уряду нагадав, що в кожному міністерстві працює обраний на конкурсній основі заступник міністра з питань європейської інтеграції. Курує цей напрям заступник міністра Кабінету Міністрів України, директор урядового офісу з питань європейської інтеграції Н. Гнидюк.

Кабмін 13 серпня 2014 р. видав постанову № 346 про створення урядового офісу з питань євроінтеграції. Безперечно, поява такої установи – прогресивний крок, однак статус та функції офісу переважно «координуючі», чого явно недостатньо для впевненого просування шляхом єврореформ. Євроофіс не розробляє законопроекти, не має права законодавчої ініціативи (подання проектів нормативно-правових актів на розгляд Кабінету Міністрів), не веде переговорів з європейською стороною на вищих рівнях, не має права давати доручення іншим органам державної влади (лише через Прем’єр-міністра й лише у виняткових випадках). Основним його завданням є моніторинг загальної ситуації, чого не досить для ролі єдиного й головного координатора євроінтеграції в країні.

Водночас передбачається, що офіс буде підпорядкований віце-прем’єру з питань євроінтеграції, що може значно посилити його політичну вагу та реформаторські потужності.

Крім того, постановою уряду № 696 від 5 грудня 2014 р. був створений урядовий Комітет з питань економічного розвитку та європейської інтеграції, який очолив особисто Прем’єр. Теоретично цей орган дійсно міг би заповнити вакуум політичної координації європейських реформ. Та на практиці він існує швидше на папері. За час існування комітету урядовий портал не повідомив про жодне його засідання чи, тим більше, про рішення.

До речі, радник Прем’єр-міністра В. П’ятницький скептично ставиться до ідеї створення при кожному міністерстві посади заступника міністра з євроінтеграції, а також до установи спеціального органу, відповідального за європейський вектор.

Як пояснює Н. Гнидюк, євроінтеграція – це сфера не тільки зовнішньої, а і внутрішньої політики. Та коли процесом займаються десятки відомств одночасно, без координуючого центру, на практиці це призводить до безладу. «Європейський офіс» у Секретаріаті уряду не здатний розв’язати цю проблему з однієї простої бюрократичної причини – його керівник не має права давати вказівки міністрам і керівникам відомств.

На переконання народного депутата О. Семерака, який до свого обрання у Верховну Раду курував євроінтеграцію в «першому уряді Яценюка», урядовому офісу не вистачає політичної ваги.

Такої ж думки дотримується й голова парламентського Комітету з євроінтеграції І. Геращенко. Вона вважає, що офіс з євроінтеграції не може координувати роботу міністерств. Він збирає інформацію, може щось пропонувати, але «мотором» євроінтеграції він не стане – має бути віце-прем’єр чи перший віце-прем’єр.

У європейському дипкорпусі також наголошують, що багато разів попереджали уряд, що без профільного віце-прем’єра шанси на успіх України в проведенні європейських реформ близькі до нуля.

Здійснення процесу європейської інтеграції та проведення реформ потребує централізованого керівництва, яке міг би забезпечити спеціально призначений посадовець в уряді, заявив керівник цивільних операцій Європейської служби зовнішніх дій К. Дін. За його словами, це може бути віце-прем’єр-міністр чи міністр, який повинен бути наділений реальними повноваженнями та мати у своєму розпорядженні міністерську структуру. Повноваження посадовця, який відповідатиме за євроінтеграцію та реформи, має визначити закон, має діяти принцип верховенства права.

20 березня 2015 р. з пропозицією запровадити посаду віце-прем’єра з євроінтеграції до Президента й Прем’єр-міністра звернувся ряд громадських організацій. Звернення підписали Інститут євроатлантичного партнерства, представники Реанімаційного пакета реформ та інформаційної кампанії «Сильніші разом!». Представники цих організацій разом з експертами-євроінтеграторами виробили критерії, за якими провели громадський відбір кандидатів на посаду віце-прем’єра з євроінтеграції. Серед ключових вимог, яким має відповідати ефективний віце-прем’єр з євроінтеграції, організатори зазначають, зокрема, наявність ґрунтовних профільних знань, розуміння пріоритетів нової економічної та торговельної географії України, уміння вести діалог з інституціями ЄС на найвищому рівні тощо.

За результатами громадського відбору до списку претендентів на цю посаду були включені: в. о. президента Американської торговельної палати Т. Качка, заступник міністра закордонних справ з євроінтеграції О. Зеркаль, директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції у 2008–2010 рр. В. Трюхан, представник України при ЄС К. Єлісєєв та урядовий уповноважений з питань етнонаціональної політики Г. Друзенко.

Аналізуючи інформацію щодо пропозиції створити нацагентство з питань євроінтеграції, експерт з питань європейської інтеграції, директор Інституту євроатлантичного співробітництва О. Сушко зазначив, що в експертного та міжнародного середовища немає жодних переконливих аргументів, що Нацагентство може допомогти Україні на шляху до євроінтеграції. За словами фахівця, важливими для євроінтеграції є ресурси, повноваження, координація та політична воля, а віце-прем’єр – лише церемоніальна особа, яка сама по собі нічого не змінить.

Можливо, профільний «віце» зміг би на достатньому рівні координувати весь процес євроінтеграції, який наразі розпорошений між різними відомствами. Однак, повертаючи цю посаду втретє, варто більш продумано затверджувати набір повноважень і компетенцій, аби потенційний кандидат міг робити, а інколи навіть протискати необхідні євро реформи. Відкритим залишається питання створення в Україні окремого міністерства або нацагентства. У будь-якому випадку обрана установа повинна мати сильну інституційну потужність – розгалужену структуру, широкий набір повноважень – і тісно співпрацювати як з усіма профільними відомствами на центральному рівні, так і з регіональною та місцевою владою. Можливо, для ефективного європоступу відповідні структурні одиниці повинні існувати в усіх органах виконавчої влади – таким чином вибудується кадровий потенціал, потреба в якому з подальшим зближенням з Євросоюзом тільки зростатиме.

Але успішність будь-якої євроінтеграційної політики полягає не в твердженнях і деклараціях про європейський вибір, а в банальному слідуванні принципам та цілям цієї політики.

Європейський вибір України відкриває нові перспективи співробітництва з розвинутими країнами континенту, надає можливості економічного розвитку, зміцнення позицій України у світовій системі міжнародних відносин. Це – найкращий спосіб реалізації національних інтересів.

Джерело: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1209:suchasnij-stan-i-perspektivi-ukrajinskoji-evrointegratsiji&catid=8&Itemid=350

 

 

  • Share :